У Міністерстві охорони здоров’я відбулась колегія, на якій розглядалось питання про стан виконання Національної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 2005 роки. Було зазначено, що в цілому Національна програма виконана задовільно, хоча є недоліки та проблемні питання.
 
Не дивлячись на те, що проблема туберкульозу визначена одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку, захворюваність та смертність від туберкульозу продовжує зростати.

Інформаційно
   За критеріями ВООЗ на сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз. Але загрозлива ситуація з туберкульозу, яка завжди була індикатором соціального благополуччя в суспільстві, на початок нового тисячоліття склалася не лише в Україні, а й в усьому світі.  Загальна кількість хворих на цю хворобу в світі сягає 50 – 60 мільйонів. Щороку виявляють від 7 до 9 млн. хворих на туберкульоз, від якого помирає близько 2 - 2,5 млн. осіб.

Епідемія туберкульозу в нашій державі за критеріями ВООЗ оголошена з 1995 року і з того ж часу в Україні зареєстровано початок епідемії ВІЛ-інфекції. За ці десять років середній рівень захворюваності на туберкульоз збільшився майже вдвічі і досяг показника 80,9 на 100 тис. населення, а смертність  в 1,5 рази і становить 22,6 на 100 тис. населення. Таким же чином поводить себе епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу і нова проблема ВІЛ-асоційованого туберкульозу.

З 29 пунктів Національної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 2005 роки виконано 27. Серед невиконаних завдань – формування реєстру хворих на туберкульоз та Державного центру інформативних медичних технологій діагностики і  лікування туберкульозу, створення яких планується завершити у 2006 році в рамках проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні», який реалізується за кошти позики Світового банку. На сьогодні в рамках зазначеного проекту розроблені нові  (адаптовані до міжнародних стандартів) форми обліку та звітності, на підставі яких буде створено реєстр хворих на бактеріальний, в т.ч. хіміорезистентний туберкульоз; завершується процедура закупівель сучасного лабораторного обладнання в рамках проекту “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом”.

Але, як відзначали у виступах учасники засідання, у боротьбі з туберкульозом є певні досягнення, зокрема: на 4,2% підвищився рівень охоплення дорослого населення і на 0,8% дітей профілактичними оглядами; на 8% знизилась захворюваність на туберкульоз серед підлітків; покращилась діагностика туберекульозу, що також вплинуло на підвищення рівня виявлення хворих; за рахунок протитуберкульозного лікування на 3% збільшилась частота припинення бактеріовиділення у хворих, на 4% збільшилось загоєння рубців легенів. У 2 рази зменшилась кількість дітей, які померли від туберкульозу (2003р – 8 дітей, 2004 – 4 дитини). На 9% знизилась інвалідність серед працездатного населення від туберкульозу.

Поширенню епідемії туберкульозу сприяє набувша силу епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу. Саме вона визнана основною причиною зростання смертності серед хворих на туберкульоз в усьому світі, в т.ч. країнах Східної Європи. Окрім  того, високий рівень смертності зумовлює поширення хіміо- а мультирезистентного туберкульозу, який важко піддається лікуванню.

Основні заходи, що впливають на переривання ланцюга епідемічного процесу і які були визначені у Національній програмі боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 – 2005 роки – це профілактика, виявлення, лікування.

Важливим моментом у перериванні ланцюга поширення туберкульозу є виявлення,  хворого, котрий є небезпечним для оточуючих, та організація його лікування. Тому на сучасному етапі велике значення має так зване пасивне виявлення туберкульозу – за зверненням. Якщо кашель триває протягом трьох тижнів або більше – необхідно звернутися до лікаря (дільничного терапевта чи фтизіатра). Для пасивного виявлення в країні поступово налагоджується робота з мікроскопічної та мікробіологічної діагностики. Серед активних методів виявлення туберкульозу проводиться щорічна туберкулінодіагностика серед дітей до 14 років. Показник охоплення дитячого населення цим методом діагностики протягом терміну дії Програми залишається високим і дорівнює 94% – 96%. З минулого року наказом Міністерства передбачено планування та проведення туберкулінодіагностики й ВІЛ-інфікованим особам з метою їх відбору для проведення хіміопрофілактики. Активізовано роботу з організації обстеження контингенту підвищеного ризику щодо захворювання на туберкульоз за соціальними показаннями (особи без певного місця проживання, звільнені з місць позбавлення волі, безробітні тощо). Аналіз структури хворих на уперше діагностований туберкульоз показав, що майже 43% серед них становлять непрацюючі громадяни працездатного віку, 13,6% - пенсіонери і 5% - особи без постійного місця проживання та звільнені з установ пенітенціарної системи. Але проблемою в організації виявлення туберкульозу серед соціально дезадаптованих верств населення є повільний розвиток в країні системи соціальних закладів для осіб без постійного місця проживання та організації в них заходів щодо профілактики і виявлення хворих на туберкульоз (з-понад 80% померлих, що хворіли до одного року, спостереження становлять саме такі особи). Цього року питання щодо створення таких закладів опрацьовується Міністерством праці та соціальної політики. 

 Не менш важливим питанням, від якого залежить переривання ланцюга епідемічного процесу, є  лікування хворих на туберкульоз. Неналагоджене забезпечення протитуберкульозними препаратами хворих з 1994 до 2000 років призвело до значного зростання в країні кількості хворих на хронічний та хіміорезистентний туберкульоз. Уперше з січня 2001 року Міністерство охорони здоров’я України запровадило систему централізованої закупівлі антимікобактеріальних препаратів за кошти державного бюджету. Це дало змогу покращити показники ефективності лікування уперше діагностованих хворих на туберкульоз за 3 останні роки: припинення бактеріовиділення збільшилось на 11,3% та загоєння порожнин розпаду збільшилось на 10,1%.

Однак, слід відзначити, що в країні недосконалий механізм контролю за лікуванням асоціальних хворих. Переривання лікування призводить до прогресування туберкульозного процесу, сприяє його переходу в хронічну та хіміорезистентну форму, а відтак – до подальшого поширення туберкульозу та зростання рівня смертності від нього.

Причини неефективного лікування та несвоєчасного виявлення туберкульозу серед соціально дезадаптових хворих призвели до подальшого зростання рівня смертності від цього захворювання. За даними 9 міс. цього року в АР Крим- на 20,6%, Закарпатській-43,2%, Івано-Франківській—37,4%, Київській—32,1%, Кіровоградській—на 19,5%, Луганській—30%, Львівській—22,3%, Хмельницькій на 25%, Сумській і м. Київ—в 1,6 разів, м. Севастополь—1,8 разів.  Аналіз рівня смертності викликає сумніви даних стосовно відсотку переривання лікування, які надали наступні області:  Івано-Франківська—2%, Київська—6%, Кіровоградська—5%, Луганська—3,2%, Львівська - 2,7% , Закарпатська—4%.

Підсумовуючи виконання Національної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз, на колгії було зазначено, що, окрім невиконаних пунктів – створення комп‘ютерної системи моніторингу епідеміологічних факторів поширення туберкульозу та державного центру інформаційних медичних технологій діагностики і лікування туберкульозу, які мають бути створені у 2006 році – основним недоліком є відсутність критеріїв (індикаторів) її оцінки з урахуванням попередньої ситуації та пріоритетних заходів, наприклад, передбачається ДОТС-стратегія. Тому керівництвом Міністерства було прийнято рішення  розробити проект “Комплексних заходів щодо запобігання поширенню туберкульозу в Україні на 2006 рік” на період проведення оцінки, визначення ідикаторів, опрацювання проекту концепції нової державної цільової програми щодо контролю за туберкульозом на наступні 2007 – 2010 роки з урахуванням пропозицій із регіонів України. Було зазначено, що привернення уваги до цієї проблеми Президента України, Парламенту та Уряду держави свідчить про те, що туберкульоз як глобальна проблема стосується всього суспільства і кожного громадянина зокрема.