У Києві має бути вулиця Сверстюка – Інститут національної пам’яті

Для вшанування пам’яті українського філософа, правозахисника, дисидента Євгена Сверстюка потрібно назвати вулицію, на якій він мешкав, його іменем. Український інститут національної пам’яті звернувся з відповідним листом до київського міського голови Віталія Кличка.

Зараз вулиця, на якій жив та писав Євген Сверстюк, простягається від Броварського проспекту до бульвару Верховної Ради у житловому масиві Лівобережний, і називається іменем співробітниці НКВД, радянської льотчиці Марини Раскової.

Український інститут національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади, який в Кабінеті Міністрів України відповідає за відновлення історичної пам’яті та подолання наслідків тоталітарного минулого в суспільстві – скерував лист з ініціативою присвоєння вулиці М.Раскової імені видатного українського філософа, дисидента Євгена Сверстюка до міського голови Києва.

“Світлої пам’яті Євген Сверстюк належить до тієї когорти громадян, без яких важко уявити сучасну Україну, її культурну та інтелектуальну спадщину, врешті – культурну мапу Європи ХХ століття. Він заслужив на те, щоб його іменем назвали вулицю в столиці, – каже Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Тим паче, вулиця, на якій він жив, не має для Києва історичної ваги: Марина Раскова не мала жодного відношення до України, була уповноваженим особливого відділу НКВД та членом ВКП(б).”.

Голова УІНП підкреслив, що Київ як і вся Україна позбувається тоталітарного минулого у топоніміці. Тож Володимир В’ятрович очікує, що київська громада позитивно відгукнеться на ініціативу назвати вулицю іменем Євгена Сверстюка.

Нагадаємо, Євген Сверстюк відійшов у вічність 1 грудня цього року.

Євген Сверстюк (1928-2014) – український філософ, письменник. Народився на Волині, випусник філологічного факультету Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили. Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву – «З приводу процесу над Погружальським». Політв'язень радянського режиму, був засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках. Останні 30 років проживав у Києві. Президент Українського ПЕН-клубу, дійсний член Української Вільної Академії Наук у США, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи. Входив до Ініціативної групи «Першого грудня».

Марина Раскова (1912–1943) – радянська льотчиця, співробітник НКВC, член ВКП(б). Народилася у Москві, випускниця Ленінградського інституту інженерів Цивільного повітряного флоту, штурман. Брала участь у низці показових перельотів на дальні дистанції, за що одержала звання Героя Радянського Союзу. З лютого 1937 р. проходила службу в органах НКВС як штатний консультант, з лютого 1939 р. – уповноважений особливого відділу НКВС, пізніше – в 3-му Управлінні Народного комісаріату оборони СРСР. Мала спеціальне звання «старший лейтенант держбезпеки». Член ВКП(б) з 1940 р. Жила в Москві, була особисто знайома з Й. Сталіним. Під час німецько-радянської війни – командир жіночого бомбардувального полку. Загинула 4 січня 1943 р. в авіаційній катастрофі біля Саратова.