Ніколи не варто недооцінювати силу відмови

Хоча новообраний Президент України Петро Порошенко успадкував складне завдання відновлення миру і безпеки у східних та південних регіонах України, зруйнованих битвами проти терористичних угруповань самопроголошених «автономних народних республік» в Донецьку та Луганську, існують додаткові зовнішні гравці в окопах, які роблять антитерористичну операцію ще більш складною: якщо ж говорити точніше, один гравець – Росія.

Військовий потенціал і організація проросійських бойовиків, які дозволили їм протистояти атакам української армії, спантеличує. 14 червня 2014 року проросійські сепаратисти збили військово-транспортний літак ІЛ-76, вбивши 49 військовослужбовців в найгіршій атаці з початку антитерористичної операції. 12 червня 2014 року три російські танки були помічені в прикордонному місті Сніжне на Сході Україні разом із бронетранспортерами, іншими броньованими машинами та артилерійськими знаряддями (установкою Град, радянською реактивною системою залпового вогню, встановленою на грозовому автомобілі), як повідомляє Міністр внутрішніх справ України. Крім того, бійців було помічено за кермом нових військових вантажівках російського виробництва і їх часто помічають із зброєю, якою користуються лише російські військові. Хоча Москва відмовляється від будь-яких звинувачень щодо нелегального перетину кордону, українські прикордонники регулярно перехоплюють транспортні засоби, завантажені зброєю та людьми з військовим досвідом, які намагаються перетнути кордон зі сторони Росії.

Крім того, лідери сепаратистів в Донецькій та Луганській областях не приховують військову допомогу від Росії. Військовий повстанець Ігор Гіркін (на прізвисько «Стрєлок»), відомий член російської військової розвідки, веде операції проти української армії ще з часів окупації Криму Росією. На відео від 18 травня 2014 року він підтверджує підтримку з боку Росії. Так само в кінці травня, після того, як в інтернеті з’явилися відео, які показали нових бійців, які прибувають з Чечні, чеченський лідер Кадиров визнав, що в Україні є невелика група чеченських бойовиків і ще тисячі чекають на те, щоб приєднатися до них, якщо Путін віддасть такий наказ.

Наостанок, фінансові розслідування української влади повідомили про великі грошові потоки з Росії в Україну, а також про привезену через кордон готівку, яка призначалася для проросійських бойовиків. Таким чином, є достатньо доказів, щоб розвіяти будь-які сумніви щодо активної ролі Росії в повстаннях. Тим не менш, як і в ситуації з Кримом, Кремль заперечує свою причетність до конфлікту. Заперечення очевидного є частиною його довгострокової стратегії, яка дозволяє часу йти своїм шляхом.

Слідуючи стратегії fait accompli [того, що вже відбулося – УКМЦ], Путін з-за лаштунків пропонує класичний репертуар, який світ спостерігав ще з часів розпаду Радянського Союзу в різних театрах, у тому числі в Чечні, Грузії, Молдові, а останнім часом в Криму.

Сценарій завжди майже той самий. Акт І: спочатку Москва використовує невдоволення серед екстремістських груп, що виступають проти національного уряду, і посилює напруженість шляхом пропаганди, спрямованої на прямо протилежний бачення . Акт ІІ: далі вона дестабілізує регіон шляхом таємного перекидання на територію жорстоких сепаратистів, забезпечуючи їх фінансовою та матеріально-технічною допомогою. Акт ІІІ: на довершення до всього вона активно втручається в регіони, які страждають від заворушень в якості гаранта нового порядку, який замінює спеціально створений хаос.

В той час як ми гортаємо лібрето, ми наближаємося до третього акту. 16 червня 2014 року Голова Ради національної безпеки і оборони України заявив, що Москва накопичила 38 000 військових на кордоні з Україною та продовжує постачати зброю і людей до повстанських регіонів в східній частині країни. 12 червня 2014 року Латвія сказала, що винищувачі НАТО в чотири рази побили рекорд після того, як в цілому 16 російських військових літаків були помічені недалеко від повітряного простору країни.

На цьому тривожному тлі, що зробить міжнародна спільнота? Чи буде вона чекати поки знову розіграють трагічний епілог або сміливо вийде із статусу «глядача» і зламає четверту стіну?

Джозеппе Ді Лючія (Giuseppe Di Luccia) для Українського Кризисного Медіа Центру