Війна за Україну: з передової блогосфери

Російсько-українська війна залишається провідною темою вітчизняних ЗМІ, блогерів та аналітиків. Припускається, що подальші події в Україні можуть розвиватися за трьома сценаріями. Перший – оптимістичний. Він передбачає, що  Владімір Путін піде на компроміс з Україною, змириться з її поступом до Європейського Союзу в обмін на гарантії щодо не вступу України до НАТО. Другий - реалістичний: Росія продовжить спонсорувати бойовиків у східних областях України, масованими інформобстрілами маскуючи очевидні факти свого воєнного втручання на територію сусідньої держави. Третій – песимістичний: Путін не обмежиться кинутою рукавичкою у вигляді окупованого Криму і відважить всій світовій спільноті відчутного ляпаса, наважившись-таки відкрито ввести війська і на материкову Україну для підтримки свого ж таки проекту під назвою «Новоросія». На жаль, песимістичний для України сценарій, по-перше, найбільш чітко відображає очікування пересічного російського обивателя, вихованого на міфах про «собіратєльство зємєль русскіх», а по-друге, виразним рядком лягає в нову пропагандистську пісню, що підопічні Аксьонова (відомого у кримінальних колах на прізвисько Гоблін) наспівують підупалим духом від соціальних потрясінь кримчанам: «Если б Крим не отделился, то и у нас бы, как на Украине была бы война».

Що писатимуть на стінах Кремля

Проте, як влучно зазначає у своєму ФБ український журналіст Стас Речинський, Путін, схоже, забув золоте правила контррозвідника: у розробці головне – не вийти на самого себе, а в спецоперації – не нашкодити собі самому. «Подняв в России при помощи тупой пропаганды и дезинформации температуру ура-патриотизма далеко за пределы красного сектора, Путин добился того, что «Крым – наш» - это хорошо, но все равно «Путин – хуйло». Не сомневаюсь, что скоро этот лозунг будут писать на московских стенах. Путин при такой температуре ура-патриотизма уже явно недостаточен. Народ требует какого-нибудь Гиркина. Или, на крайняк, Шойгу. Который кажется решительным из-за своей немногословности. Пусть даже он молчит от тупости, но народ требует «военных - красивых, здоровенных». Дикий рост популярности Путина после «Крым – наш», сейчас очень быстро может рухнуть из-за обманутых имперских ожиданий российских граждан. Средний имперец начал понимать, что от аннексии Крыма особого «величия» Россия не добилась, а «братьев» на Донбассе Путин как-то не очень решительно «защищает». То есть – «сдает». Сука. И вообще, среднему имперцу хочется Вождя. В хаки и с автоматом. Так что, по душу Гиркина, наверное, уже выехали «грушники». Но, в России ведь много таких, в хаки и с автоматами. И Болотная площадь очень скоро может оказаться Страстной. Более всего, думаю, от этой перспективы сейчас ежится российский бизнес. Они-то думали, что просто играют с народом в вождя. А оказалось, что народ игры не понял, и просто хочет фюрера. А значит, любому бизнесу кранты», - пише Речинський.

М’яко видалити з поля. Політичного

Та поки Путін визначається з тим, як зберегти своє «відтюнінговане» ботексом обличчя, Україна має локалізувати і потушити пожежу у своїх східних областях. Точніше, не спонтанну стихійну пожежу, а підпал, що його скоїли й роздмухують наші північні сусіди разом з тими, хто називає себе «елітою Донбасу», користуючись безроздільним правом грабувати місцеве населення. Вогонь жваво поглинає східні території, адже «еліти» понад два десятиліття «висушували» Донбас, маргіналізували його, перетворивши зрештою ці території на заповідник совка з потенційно родючим грунтом для зерен «русского мира». Сергій Висоцький на сторінках «Ліга Бізнес Інформ» пропонує відверто визнати, що звільнюючи Донбас, Україна звільняє сотні тисяч людей, що є ядром електорату Януковича-Путіна, українофобів, готових охоче голосувати на виборах проти України.  Заяви Ахметова, Єфремова та інших «миротворців» різного штибу про неприпустимість втручання київської влади у справи донбаського краю спрямовані саме на цю частину електорату, впевнений Висоцький. «Тут вимальовується нова парадигма поведінки Кремля, - зазначає аналітик, - створити український аналог Хезболли. Тобто організації, що атакує державу через бойове крило, а політичне поле та влада – через легальне політичне крило з потужним міжнародним лоббі. Слід нагадати, що у Ливані пов’язані з Хезболлою партії отримують на виборах стабільно високі результати, а сама організація завдяки політиці, замішаній на насиллі, контролює частину Лівану». 

Така поведінка Кремля дозволить йому вже в короткостроковій перспективі отримати політичний контроль над регіоном і таким чином суттєво впливати на рішення Києва, вважає Висоцький. Фактично, це запуск «мякого кримського сценарію» з відторгнення Донбасу, оскільки місцеві еліти поступово почнуть демонтувати державу, як її демонтували місцеві «еліти» в Криму.

«Ахметов, Єфремов та інші господарі Донбасу, швидше за все, підуть на угоду, щоб уникнути відповідальності за співучасть у правлінні Януковича та за те, що відбулося після його втечі», - зазначає Висоцький, підкреслюючи, що обов’язок команд Порошенка, Яценюка та Тимошенко провести повну санацію місцевих «еліт», провівши розслідування їхньої причетності до підтримки та фінансування тероризму на Донбасі; завдання держави – м’яко вивести цих людей за межі політичного поля. «Звичайно, ізоляція цих донецьких «еліт» де-небудь у сонячному Монако, подалі від української політики, не зменшить кількість прихильників Путіна у регіоні, проте вони можуть позбутися своєї фінансової бази та адмінресурсу, без яких перемога на виборах буде виглядати примарно, - вважає Висоцький. – Крім того, без чистки місцевих «еліт» Київ навряд чи зможе провести демократизацію регіону та інформкампанію серед населення для роз’яснення наслідків путінського тероризму».

Про наш Крим та їхній сектор Газа

До фактів путінського тероризму та репресій в Криму привертає увагу журналіст та політичний оглядач Віталій Портніков, що називає російську окупацію українського півострову продовженням війни  Російської імперії з Кримом та кримськотатарським народом. «Заборона на в’їзд до Криму Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову – це початок політичних та етнічних репресій кримських татар,- вважає Портніков. – Окупаційна влада, на чолі якої стоїть шовініст Аксьонов, відомий своїми неонацистськими поглядами і кримінальним минулим, фактично робить все для того, щоб кримськотатарське життя на півострові закінчилося.  Єдина провина Рєфата Чубарова - в тому, що він очолює Меджліс кримськотатарського народу, в тому, що він – кримський татарин. Нацизм відроджується. І неймовірно прикро, що він відроджується на окупованій території України». «Будемо сподіватися, що ми зможемо відновити законність і нормальне демократичне життя в українському Криму за допомогою  міжнародного співтовариства. І будемо сподіватися, що Туреччина у цьому буде гідним союзником нам і кримським татарам», - зазначає журналіст, коментуючи протест, висловлений  міністерствами закордонних справ Туреччини та України проти заборони в’їзду на півострів  лідерам кримськотатарського народу.

Що ж до сценаріїв, які приготували кремлівські режисери для Донбасу, Віталій Портніков на своїй сторінці у ФБ написав: «У громадян сусідньої держави – менталітет учасників та прибічників терористичної організації, тільки дуже великої, багатомільйонної. Ось дехто порівнює Донбас із «сектором Газа». Дорогі мої, все набагато гірше. Сектор Газа – це Росія. Її влада – це ХАМАС. Її озброєні сили та спецслужби – це бойове крило ХАМАСу. Ну а ми – звичайний Ізраїль, який потрібно знищити. Щоб не страшно було. А потім знову буде. Знову потрібно буде кого-небудь знищувати».

«Перемога на Донбасі – це коли всі жителі відчують себе українцями»

Крок до такої перемоги, визначеної політологом Ігорем Поповим, пропонує письменниця Оксана Забужко. У своєму відкритому листі до Українського ПЕН-Центру вона закликає ініціювати номінування Василя Голобородька – поета з Луганщини - на Нобелівську премію з літератури.

«На цьогорічну номінацію, зрозуміло, вже запізно, а от заходитися коло новорічної – саме впору, - пише Забужко. -  Впевнена, що така кампанія, коли до неї належно взятися всім миром, буде мати неоціненну культурно-символічну вагу. Ба більше – вона могла б покласти початок найтруднішому (і, припускаю, найзатяжнішому) етапу нашого визволення: визволенню свідомості українського суспільства від вживлюваних у неї за роки інформаційної окупації, як чіпи, чужих міфів – і наскрізь сфальшованих уявлень про себе самих. Саме за цю – найвитонченішу і найнепомітнішу – форму поневолення (за Мілошем, "поневолений розум"!) Україна й змушена нині розплачуватися такою страшною ціною. Бо коли у висліді багатолітньої повзучої "інформвійни за Новоросію" уже ні донбаський журналіст, ні галицька поетка не асоціюють Луганська з Василем Голобородьком, це означає, що в міста (і цілого реґіону) украдено "культурний паспорт", перетворено на "нічийну землю". І тоді вже обстоювати "паспортну приналежність" такої землі залишається тільки фізично – людською масою, живою плоттю і кров'ю.

Авжеж, ту багатолітню "повзучу" інформвійну, яка передувала нинішній воєнній агресії, Україна програла путінській імперії "за неявкою", попросту вчасно її не розгледівши, – і в тому безперечно є вина інтелектуальної верстви, нас усіх. Нині, коли українці, в т.ч. й призначені на "віддання в Новоросію", вкотре в історії героїчно довели свою готовність ставати в обороні свободи й незалежності своєї країни "живим щитом", прямий обов'язок інтелектуальних середовищ – так само об'єднатися, для повернення країні її потрощеної й закаламученої самосвідомості, без чого жодна військова чи політична перемога ніколи не буде остаточною. Ініціювавши висунення Василя Голобородька на Нобелівську премію з літератури 2015 року, Український ПЕН-Центр міг би стати каталізатором цього процесу. Зрештою, як відомо, дорога в тисячу лі починається з першого кроку».