Мне нужен президент, который будет постоянно «напрягать» основных игроков - Остап Дроздов

21 май, 17:01

З ким не перетинаюся – всі конспіративно запитують: «За кого будеш голосувати?». Зазвичай я стараюся дипломатично «з’їхати» з цього питання, бо не люблю публічно озвучувати свій вибір. Однак ці вибори приємно вразили мене кількістю людей, неабияк вимогливих до кандидатів. Усе менше я бачу ходячих сектантів, засліплених своїм кумиром. Це мене дуже тішить. Люди починають відвикати від голосування серцем-шлунком-печінкою та іншими органами. Включається мозок і порівняльний аналіз. 

Я очно зустрічався з більшістю кандидатів. Уважно вивчив програму кожного з них. Слухав, читав і порівнював. І вирішив, що наступної неділі проголосую за Гриценка. Поясню чому.


Після кожного ефіру з політиками різного рівня я запитував їхню думку про Гриценка. Як правило, чув 2 найбільш поширені коментарі. Перший звучить приблизно так: «Він замахав своєю принциповістю». Другий: «Він цілком некомандний». Ось вони – дві основні причини, чому я проголосую за Гриценка. За надокучливу позицію, яка постійно дратує тих, хто все між собою перетер. І за небажання бути в команді з тими, хто командність розцінює як членство в мафії.

Український політикум активно виштовхує зі своїх лав принципових людей. Принциповим там не місце. Вони виглядають навіть смішно. М’яко кажучи, непривабливо. Як авантюристи, вічно незадоволені чи ображені. Вискочки, «сильно правильні», які постійно акцентують увагу на прорахунках. Мало не запроданці – якщо критикують насамперед своїх. Люди часто плутають Дон Кіхотів із Бабами Ягами, які вічно проти. Так само плутають деструктив зі справедливістю.

Чому я про це говорю? Тому що топ-політики – це клуб людей із однотипним мисленням. Вони з півслова розуміють один одного. Їм так комфортно – знати, хто що рішає і за скільки. Вони – одна команда з одного тіста. Їхнє основне правило – не порушувати правил клубу. Тому як тільки з’являється хтось «такий весь порядний», хто порушує їхній договірний спокій і мєждусобойчик – починається сморід. Отоді вони стають несамовито незадоволені – мовляв, знаходяться якісь-там розумники, які невпопад нагадують про передвиборні обіцянки, про регламент, про вимоги Майдану чи про інші речі, які порушують клубну гармонію. Перевага клубу в тому, що неважливо хто стане президентом. Головне – щоб ним став член клубу, поінформований про його правила.

Дилема 2014 року проста. Кого вибрати президентом: члена клубу – чи когось, хто напрягає членів клубу. Моя думка така: Україні позаріз потрібні ті, хто замахують членів клубу своєю принциповістю. Мене влаштує тільки той президент, який буде в поганих стосунках з усіма гравцями всенародної гри в мафію. Хтось, кого не дуже люблять Тимошенко-Порошенко-Яценюк-Турчинов тощо. Я не хочу мати президентом людину, яка погрузла в їхньому мєждусобойчику, має вагон упливових друзів, які ногою відкриватимуть двері найвищих кабінетів і тендерних комісій. Мені потрібен президент, неугодний решті політикуму. Інакше ми матимемо президента, який матиме сніданок із Кличком, ланч – із Льовочкіним, обід – із Тимошенко, підвечірок – із Рінатом, а вечерю – з гендиректором свого заводу.

Мені потрібен президент, який буде постійно «напрягати» основних гравців. З яким ніхто не буде розмовляти, фамільярно поплескуючи по плечу, як давнього знайомого. До якого немає протоптаної стежки усіма лобістами країни. Мені потрібен президент, до якого буде вкрай незручно шукати «особливі підходи й під’їзди». Мені потрібен президент, який кардинально не буде влаштовувати їх – дружніх, спаяних між собою представників бомонду. 

Командність потрібна буде на парламентських виборах – коли ми обиратимемо колективні партії та фракції. А на посаді президента мені потрібна абсолютно некомандна постать. Ніяких команд у кріслі президента! Це має бути людина, яка не дружить з олігархами і навіть не знайома з ними особисто. Без десятків придворних депутатів, які рішають питання кожен у своїй сфері. Мій президент повинен мати натягнуті стосунки з усіма топ-гравцями. 

Президент проти клубу – приблизно так звучить наше спільне завдання на наступні кілька років.

Сподіваюся, пояснив.


Остап Дроздов, журналіст, ведучий телеканалу "ZIK"


 


Адрес новости: http://e-news.com.ua/show/339293.html



Читайте также: Финансовые новости E-FINANCE.com.ua