Откуда претенденты на пост Президента Украины взяли по 2,5 млн грн

Революційний вир зими 2013-2014 року створює основу для нових традицій політичного життя. Частково це стосується уваги суспільства до етапу наділення когось повноваженнями приймати рішення від твого імені. 

Нинішні виборчі перегони трохи затінені буремними постреволюційними подіями, які, наче у кривому дзеркалі, вказують на величезні проблеми, не вирішені упродовж 22 років незалежності. Невідомо, чи завершиться виборчий процес голосуванням 25 травня, зважаючи на те, що в східних областях України підтримуються сепаратистські процеси, але він триває. 

Як ніколи досі, первинна увага на цих президентських виборах – не кандидатам ("плоди" багатьох із них вже пізнані), не їхнім програмним намірам (більш чи менш відповідним потребам розвитку країни після революційних подій зими 2013-2014 року), а прозорості грошей, внесених як застава для реєстрації кандидатом. 

2,5 млн грн (приблизно 215 тис. дол. США) – не така вже й маленька сума, щоб не зацікавитися джерелами її походження. 

Між тим, закон про вибори Президента України обходить питання декларування джерел походження коштів застави, виходячи з того, що вони стосуються позавиборчого процесу. Однак, це не знімає потребу забезпечення прозорості цих коштів, а також перегляду самих підходів до умов і засобів попереднього відбору претендентів для реєстрації кандидатом. 

Чи можливо цього досягти і як? 

Нетипово великий обсяг застави – українська специфіка 

Варто відзначити, що сам інститут грошової застави на президентських виборах в європейських країнах не відіграє такої унікальної ролі, як в Україні. Загалом, у багатьох країнах ЄС, як парламентських республіках, так і змішаних (напівпрезидентських) президент обирається парламентом. 

На прямих виборах обирають президента в 12 із 28-ми країн ЄС: Австрії, Болгарії, Литві, Румунії, Словаччині, Словенії, Кіпрі, Польщі, Португалії, Фінляндії, Франції. У 2013 році вперше пройшли прямі вибори глави держави у Чехії, де досі після формування країни роль обрання президента покладалася на парламент. 

У жодній із цих країн не використовується грошова застава таких розмірів, як в Україні, або вона загалом не використовується, навіть якщо вести мову про країни, співставні з нашою за кількістю виборців – Польщу (30,7 млн) і Францію (46,5 млн). В Україні на цих виборах зареєстровано близько 35,5 млн виборців. 

У Польщі грошова застава не використовується. Виборчий комітет кандидата для власної реєстрації подає підписи 1 тис. осіб, які підтримують кандидата, а вже потім для реєстрації кандидата збирає 100 тис. підписів виборців. За цього у 2005 році на пост президента Польщі кандидували лише 12 політиків, у 2010 році – 10 осіб. 

Грошова застава для претендентів на найвищий державний пост Франції становить близько 2 тис. євро., і вона також не є основним завданням кандидата. Основне, що він повинен зробити, – подати на свою підтримку в Конституційну Раду (орган конституційного контролю, аналог нашого КСУ, що по суті наглядає за проведенням виборів і розглядає скарги) 500 підписів осіб, які посідають виборні посади. До таких належать депутати парламенту, ради Парижу, територіальних асамблей (аналогу наших місцевих рад), мерів, причому кожен із них може підтримати тільки одного кандидата. Географічно ці підписи мають представляти третину адміністративно-територіальних одиниць Франції (не менш, як 30 департаментів і заморських територій зі 101-го загалом). Прізвища і правовий статус цих осіб публікуються Конституційною Радою не менш, як за 8 днів до голосування. Цей, на перший погляд, простий механізм збору підписів слугує попередньому відбору кандидатів, свого роду рекомендаціями від осіб, уже наділених довірою з боку виборців. Наслідок його дії у сукупності з іншими факторами доволі ефективний – під час виборів президента Французької Республіки у 2007 році було зареєстровано 12, у 2012 році – 10 кандидатів. 

Попри те, що кількість осіб, готових "поручитися" своїм іменем на підтримку котрогось претендента відносно невелика, зібрати їх не так і просто. Багато партій не дозволяють своїм представникам підтримувати претендента від іншої партії. Також працюють застороги щодо підтримки претендентів від політичних сил, які вважаються радикально налаштованими. Відомо про проблеми, з якими зіткнулася під час збору підписів у 2012 році висуванка від "Національного фронту" Марін Ле Пен. Аналогічні складнощі були і в її батька, Жан-Марі Ле Пена, котрий був змушений був відмовитися від балотування у 1981 році. 

В Україні грошова застава розглядається як один виключний доказ "серйозних намірів" кандидата. Але навіть її неймовірна величина не стає на заваді сміливцям випробувати свої можливості у боротьбі чи охочим використати чиєсь балотування для "технічної підтримки". Небувалий ріст обсягу застави відбувся перед президентськими виборами 2010 року. 

Раніше, на президентських виборах 1991, 1994, 1999 років, реєстраційною нормою на підтримку претендента був збір підписів виборців, спочатку – не менш як 100 тис. підписів, у 1999 році – 1 млн підписів виборців. У 2004-му році потрібно було залучитися підписами 500 тис. виборців, і з'являється грошова застава в 500 тис. грн (на той час приблизно 100 тис. дол. США). Тепер же вона, будучи 2,5 млн грн, в два з половиною рази перевищує той поріг і не відповідає середньому рівню доходів громадян держави. Обсяг фінансової застави для кандидата в президенти в Україні у 675 разів перевищує середню зарплату у промисловій сфері (у січні 2014 року вона становила, за даними Держкомстату, 3,7 тис. грн.). 

Навіть у знаному Рішенні КСУ від 30 січня 2002 року (2-рп/2002) у справі про виборчу заставу звернуто увагу на те, що розмір майнової застави встановлюється залежно від майнової спроможності переважної більшості населення країни.

 

Рік проведення президентських виборів в Україні	Збір підписів виборців для реєстрації кандидатом	Грошова застава	Кількість зареєстрованих кандидатів
1991	100 000		6
1994	100 000		7
1999	1 000 000		15
2004	500 000	500 000 грн ($100 000)	26
2010	–	2 500 000 грн ($310 000)	18
2014	–	2 500 000 грн ($215 000)	23

 

При цьому застава не відіграє роль "фільтра кількості" кандидатів. Як видно з таблиці, із запровадженням фінансової застави у 2004 році активність пошукувачів президентського крісла тільки зросла. У 2010 році на пост президента претендували 18 осіб, у 2014-му – вже 23. І це більше, ніж у країнах, які ми взяли для порівняння. Чи всі вони є зрілими в політичному плані – питання риторичне.

Ризики непрозорості 

З надто високим порогом застави зв’язані водночас серйозні виклики для демократичної природи виборів, частково, якщо розглядати їх через призму критерію чесності. 

Цілком зрозуміле бажання і реєстраторів (ЦВК), яким легше прийняти кошти, аніж займатися перевіркою несусвітньої кількості підписів. Наприклад, у 1999 році загальна кількість підписів виборців склала майже 24 млн (!). З них врахованих було 16,7 млн (!). У 2004 році до ЦВК принесли 26,1 млн підписів, з яких трохи менше 100 тис. були "забраковані", а 26 млн враховані. Зрозуміло, що така ситуація змушує ЦВК до "адекватного" реагування на норму закону і в кращому разі вибіркової перевірки підписних листів. 

Щось подібне відбувається і в стані кандидатів. Для того, щоб зібрати півмільйона-мільйон підписів, вони мусять витрачати багато фінансового, людського, часового ресурсу, що простіше конвертувати у "просто заставу". 

Фактор високої застави ставить суспільство перед вибором: або сприймати її як своєрідний майновий поріг і можливість балотуватися лише тим, хто спроможний самостійно оплатити свою боротьбу, або вислуховувати легенди від кандидатів про походження коштів залежно від їхньої фантазії. У разі, коли за кандидата заставу вносить партія, йому вигадувати нічого не потрібно, бо вигадувати буде партія. В Україні партії переважно живуть зі святого духу. 

Але у будь-якому випадку, високий розмір застави виступає інвестиційними політичними зобов’язаннями або залежностями і несприятливим чином позначається на якості виборів та руйнує атмосферу довіри в демократичному делегуванні. 

Крім того, мають місце особливості операціоналізації значних сум. 

Внесення коштів на рахунок ЦВК кандидатом здійснюється у безготівковій формі, але збір – як правило, готівкою. У такому випадку походження коштів не піддається уточненню. 

У деяких випадках претендент оголошує рахунок, на який можна зробити безготівковий внесок. Як показує практика, це може бути картковий рахунок, відкритий претендентом, чи рахунок, відкритий громадською (неприбутковою) організацією, яка здійснює збір коштів. У такому разі виникає сумнів, що збір коштів для внесення грошової застави для реєстрації кандидатом у президенти відповідає цілям статутної діяльності громадської організації. 

Єдиний прецедент цьогорічних виборів – оприлюднення списку тих, хто надав фінансову підтримку, кандидатом Ольгою Богомолець (Денежный залог для ЦИК собран! Повідомлення від 28 березня 2014 р. Персональний сайт Ольги Богомолець), але його варто сприймати, скоріше, як демонстрацію доброї волі, аніж джерело інформації. З нього неможливо дізнатися, кому належали найбільші внески і ким є ці політично активні громадяни, а саме з ними не в останню чергу пов’язані потенційні впливи і залежності майбутнього президента. 

У разі, якщо кошти для реєстрації кандидатом свого претендента переказує партія (а вона має право оперувати тільки безготівковими коштами), ці витрати повинні бути вказані в її річному фінансовому звіті, а його форма передбачати таку статтю. 

Україна ще лише придивляється до того, як розв’язувати проблему прозорості фінансових політичних потоків у ситуації, коли країна живе за рахунок величезного тіньового ринку. 

Очевидно, що якийсь попередній відбір претендентів обов’язково повинен бути і він повинен бути дієвим, адже на державу покладається багато функцій із забезпечення рівних умов для кандидатів, що тягне за собою фінансові витрати державного бюджету. 

Оскільки вже механізм застави залишається, а засоби досягти його прозорості наразі не будуть ефективними, варто, на нашу думку, зробити його більш реалістичним і рухатися в наступних напрямках:

• по-перше, зменшити його обсяг до такої міри, щоб не зумовлювати зобов’язання перед спонсорами чи власним бюджетом; ввести цей механізм у виборчий процес таким чином, щоб кошти вносилися в якийсь період часу після попередньої реєстрації документів, а сам процес збору внесків відбувався на засадах прозорості; взятися, нарешті, до перегляду системи фінансування політичних партій, домагаючись того, щоб партії отримали можливості для стійкого і легального фінансування, що буде зумовлювати дієвість вимог щодо прозорості залучених у політичну діяльність коштів;
• по-друге, звернутися водночас до пошуку інших засобів стимулювання відповідального ставлення кандидатів до власної участі у президентських виборах і партій за своїх домінантів; є смисл повернутися до того ж збору підписів виборців, адже він є важливим елементом інформаційної діяльності потенційного кандидата і виявляє його організаційну спроможність; варто зменшити необхідну кількість, щоб претендент міг забезпечити якість підписів; водночас необхідно продумати і засоби відповідальності кандидата за фальшування підписів таким чином, щоб потенційний президент не став жертвою різного роду маніпуляцій, у тому числі, через слабкість правового захисту в державі.

Перегляд умов і механізмів реєстрації кандидатом у президенти, щоб вона могла виконати своє призначення своєрідного попереднього відбору політично спроможних, має стати в центрі уваги партій, громадян і держави у подальший період демократизації політичних процесів.

 

  

Світлана Конончук, керівник Програми демократизації політичних інститутів УНЦПД