Чому чернігівський губернатор не соромився особисто контролювати порядок на міських вулицях нагайкою

Серед багатьох проблем, які постають сьогодні перед комунальними та санітарно-епідемічними службами Чернігова, є одна, що стара як світ. Полягає вона у співіснуванні людей та тварин в умовах міста.

 

Зараз це переважно безпритульні, а часто і домашні собаки та коти, які зграями гайсають по дворах і вулицях, створюючи чимало незручностей комунальним службам та громадянам. Тварин необхідно не тільки годувати. Господар несе відповідальність за стан здоров'я та поведінку свого утриманця.

 

Важко зрозуміти людей, які залишають напризволяще своїх улюбленців, або, як сміття, викидають померлих тварин у багатостраждальний Стрижень. У 1867 році у Чернігові було 1160 собак, майже у кожному дворі мешкали коти, корови, коні, кози, свині та домашня птиця. Згідно рапорту Чернігівського поліцмейстера, який той надіслав губернському статистичному комітету, у 1873 році у губернському центрі налічувалось: 1471 кінь, рогатої худоби - 1314 голів, 375 свиней та 292 кози.

 

Очевидно, щоб впорядкувати таку армаду треба було прикласти чималих зусиль.  У ті часи контроль за правилами утримання домашніх тварин та худоби покладався на міську владу, яка ставилась до своїх обов'язків досить відповідально. Про це свідчать протоколи засідань міської Думи і ті постанови, які були видані чернігівською управою. Так, четвертий пункт постанови від 25 лютого 1881 року суворо забороняв вивозити померлих тварин у яри, що знаходились вище міста, бо дощова вода стікала у річку Стрижень.

Порушники негайно передавалися до рук мирових суддів, які вирішували їх подальшу долю. ІншапостановазабороняламитиконейуозеріМлиновище, та переганяти через нього іншу домашню худобу. З метою запобігання виникнення та поширення у місті епідемії холери, 13 березня 1885 року Дума видала постанову, шостий пункт якої забороняв годувати на Красній базарній площі коней та кидати там солому чи сіно.

У зв'язку з тим, що у 1885 році у Чернігові були зафіксовані випадки захворювання коней на сап (невиліковну у той час хворобою) та сказ, міська влада негайно розпочала профілактичні заходи. Всі коні з симптомами хвороби затримувались, а ті, що мали явні ознаки сапу знищувались. При цьому, їх трупи клали у ями глибиною не менше ніж 3 аршини (більше 2 метрів), потім засипали 15-сантиметровим шаром негашеного вапна і тільки потім землею. Всі речі, до яких доторкувались хворі тварини спалювалися. Ще суворішими були заходи по боротьбі зі сказом. Але не дивлячись на застережні засоби, сказ остаточно побороти не вдалося.

Тому 19 квітня 1889 року міська Дума видає ще одну постанову, у якій спочатку констатує наявність у Чернігові випадків цієї страшної хвороби, а потім вказує, що саме мешканці міста повинні робити все, щоб запобігти її поширенню.

Слід зазначити, що суворі правила щодо утримання тварин та домашньої худоби діяли не тільки під час епідемій. Ще у 1876 році була видана постанова, згідно якої заборонялося випускати на вулиці та площі міста худобу.

Ця постанова наголошувала, що худоба може пересуватися містом тільки улітку, до дев'ятої години ранку та після десятої вечора, тобто тоді коли вона слідує на пасовище та повертається додому. Восени, узимку та навесні худоба на міських вулицях вважалася нічийною. Якіунаш час,виконання встановленихправилузначній мірі залежало від конкретних керівників. Так історична пам'ять зберегла ім'я безкомпромісного борця з бродячою худобою, чернігівського губернатора Анастасьєва Олександра Костянтиновича, який очолював губернію з 1885-го по 1892-й рік.

Незважаючи на свою високу посаду та титули, він не соромився особисто контролювати порядок на міських вулицях, використовуючи при цьому нагайку, з якою майже ніколи не розлучався. Особливо небезпечним він був для кіз, які поїдали траву на бульварах та у скверах. Затримані при скоєні цього тяжкого, на погляд хазяїна губернії, злочину тварини підлягали негайної конфіскації, а їх власники каралися штрафами.

 

Инф.siver.info