Деякі аспекти легкої промисловості України

У 90-х роках легка промисловість України давала в бюджет майже стільки ж, скільки чорна металургія. Але ці часи давно минули, як і потужність цієї галузі. Приблизно 70 % підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР, припинили своє існування впродовж останніх 10 років. Тепер легка промисловість України нараховує майже 900 великих та середніх, а також декілька тисяч малих підприємств, на яких зайнято близько 300 тисяч осіб. Середньорічний обсяг експорту становить майже $700 млн на рік. Виробничі потужності дозволяють виробляти 1 млрд квадратних метрів тканин, 150 млн пар взуття, 200 млн одиниць одягу на рік. Та майже всі підприємства, які залишилися на українському ринку, орієнтовані на замовлення іноземних споживачів.

Деякі вітчизняні тенденції

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами.

Котон імпортується з Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон — з Росії та Білорусі. Киргизстан, Молдова та Німеччина є основними постачальниками бавовни. Шерсть імпортується з Росії, Білорусі, Литви, Англії.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі, вже є на українському ринку з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії, і це особливо виразно видно у текстильній галузі, є дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося „завдяки” фінансовим регулюванням та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення, то існує конкуренція з боку дешевих товарів із Азії (особливо Турції, Китаю). У вітчизняної продукції з’явився ще один конкурент — одяг second hand  (тільки позаминулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51 000 тонн або 120 млн Euro). Він здебільшого (80 %) завозиться з Західної Європи. Як наслідок, second hand став важливим фактором спаду продажу українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

“Його (second hand) обсяги вже перевищили обсяги власного виробництва для внутрішнього ринку і складають 3–4 вироби на 1 жителя України щорічно. З цієї причини легка промисловість втратила щонайменше 30 тисяч робочих місць. За досвідом прибалтійських країн ця проблема може бути ефективно вирішена з впровадженням належного санітарно-гігієнічного контролю,” — констатує ситуацію міністр промислової політики України В.  Шандра.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції текстильного сектора складає: продаж тканин впав на 20 %, в’язаного одягу — на 22 % і швейних виробів — на 59 % від виробництва 2002 року.

У виробництві одягу потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку, оскільки саме ці громадяни забезпечують основний обіг коштів. Продаж товарів для цієї групи людей приносить дохід у розмірі 60 млн грн; 15–20 млн приносять малозабезпечені споживачі; люди, які купують дорогий модний одяг, витрачають на це 10–15 млн грн на рік.

Зовнішньоекономічні реалії та перспективи

Легка промисловість є прикладом галузі, яка майже готова і зазнає переважно позитивного впливу від вступу України до СОТ. Про це заявив державний секретар Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України Валерій П´ятницький у ході круглого столу “Вступ України до СОТ — галузевий підхід: легка промисловість (переваги та недоліки)”.
За словами Валерія П´ятницького, “в контексті вступу нашої держави до СОТ легка промисловість України знаходиться у найкращій ситуації порівняно з іншими галузями”. На сьогодні серйозних проблемних питань щодо лібералізації цього сектора економіки немає. Під час переговорного процесу щодо вступу України до СОТ досягнуто домовленості знизити середньозважену ставку імпортного тарифу з 6,35 % до 5,97 %. Текстильна та швейна галузі легкої промисловості вже працюють в умовах, наближених до стандартів СОТ. Тому принципових змін щодо доступу до ринку та зниження мита зі вступом у СОТ не відбудеться.
За словами Валерія П´ятницького, обсяги експорту вітчизняних товарів легкої промисловості щорічно зростають. Так, у 2002 році обсяг експорту становив 889 млн доларів, а імпорту — стабілізувався і становив 650 млн доларів. Хоча значна частина експорту продукції легкої промисловості і здійснюється за давальницькими схемами, проте так працюють у всьому світі, особливо в країнах з дешевою робочою силою.

Тому умови, за якими сьогодні працює легка промисловість України, зі вступом у СОТ не погіршаться.

“Так, наприклад, за нашими даними внутрішній ринок на 80–90 % заповнений імпортом. Тільки у першому кварталі нелегально завезено товарів із Італії в 12–57 разів більше, ніж зафіксовано Держмитслужбою,” — говорить міністр промислової політики України.

“Аналіз першого кварталу засвідчив, що переважна частка товарів легкої промисловості з Італії ввозиться контрабандно. За даними Торгово-економічної місії в Італії з цієї країни було експортовано до України взуття на 12 мільйонів доларів, а імпортовано в Україну, за даними Державної митної служби, на 1 мільйон доларів, тобто в 12 разів менше. По шкіргалантереї маємо різницю аналогічних показників у 15 разів (1,5 млн дол., проти 0,1 млн дол.), а по колготках та шкарпетках — 57 разів (3,6 млн дол., проти 0,08 млн дол.)”, — наголосив  Володимир Шандра.

Раніше пан Терьохін висловив своє переконання в тому, що митниця не повинна контролювати ціну імпортованих товарів при митному оформленні. Тобто митниця має оформити товар за тією ціною, що вказана імпортером. Але це небезпечна тенденція. Як доказ до цих слів, можна навести той факт, що 2003 року в Україну завезено 103 млн пар взуття за середньою ціною 2 гривні (!). Італійське якісне взуття з натуральної шкіри завозилося за ціною до 8 грн за пару. Або, приміром, жіночі колготи завозились в Україну по ціні 6 грн за кілограм. Звичайно, що це не ринкова ціна, а та, яка декларується на митниці.

У тижневику “Дзеркало тижня” наводиться інформація, що в азіатських країнах робітники на взуттєвих і швейних фабриках працюють до 16 годин на добу й 6 днів на тиждень, отримуючи 50–80 дол. на місяць. При цьому податки в тих країнах набагато менші, ніж в Україні. Відповідно, виготовлена за таких умов продукція буде значно дешевшою, ніж вироблена в Україні.

На цьому тлі вітчизняні виробники й вимагають захистити їх від навали “чорного” імпорту та недобросовісної конкуренції.

ELCOMART.NEWS

Роман Клочко