Банківська платіжна картка – чи все так просто і невинно?

Той факт, що ви не брали кредит і не являєтесь поручителем по банківському кредиту ще не означає, що у вас немає заборгованості перед банком, про яку ви навіть не здогадуєтесь.

Останнім часом у Всеукраїнську громадську організацію «Захисту прав споживачів фінансових послуг» є частим звернення клієнтів банків, щодо безпідставного нарахування серйозних сум заборгованості за користування банківськими платіжними (та кредитними) картками. Здавалося б, картки повинні слугувати для руху коштів і не створювати заборгованості, оскільки банк у будь-якому разі отримує комісію за перерахунок коштів на картку і з неї.

Сьогодні майже кожний соціально-активний громадянин користується банківською платіжною карткою. Картки використовуються для виплат заробітних плат, стипендій, пенсій, різних видів допомоги та дотацій та ін. Причому не завжди сам споживач ініціює дану процедуру. Часто до зарплатних карток клієнта зобов’язують отримати ще й кредитну картку, яка в фінансовому плані є значно «небезпечнішою» ніж проста платіжна картка.

Отримуючи картку, більшість споживачів навіть не читають умови їх обслуговування. Однак, якщо навіть споживач прочитає умови договору карткового рахунку, то не завжди може повністю оцінити всі нюанси цього рахунку. Досить часто, банк виводить тарифи по обслуговуванню картки в таблиці, в яких важко самостійно розібратись, або банк посилається на документ «Правила обслуговування рахунку», з якими потрібно ознайомлюватись окремо (що зазвичай, мало хто робить).

Стандартна ситуація. Споживач отримує платіжну картку, як правило зарплатну, і користується нею певний період. Згодом, змінюється місце роботи і необхідності в користуванні карткою немає. Людина відкладає її, і навіть взагалі забуває про її існування. Приблизно через два-три (!) роки до споживача звертаються колектори (іноді сам банк) і вимагають погасити заборгованість в розмірі близько 3000 гривень. Споживач звертається в банк за роз’ясненнями, на що працівник банку повідомляє, що заборгованість у виникла за обслуговування карткового рахунку. Оскільки згідно договору карткового рахунку, клієнт  повинен був сплачувати 50 гривень в місяць за обслуговування цього рахунку. А той факт, що йому більше не нараховують зарплату (або інші виплати) на цю картку, не звільняє його від сплати банківських послуг за обслуговування рахунку.

Таким чином, з розрахунку 50 грн./міс у споживача за рік виникла заборгованість в розмірі 600 гривень, а так як на його рахунок не поступали кошти, з яких можна б було списати цю суму, то банк відкрив споживачу овердрафт (кредитну лінію!) з відсотковою ставкою 30% річних для погашення заборгованості. Так за три роки, у споживача виникає заборгованість в 3000 гривень (50 грн. за обслуговування рахунку в місяць X 36 місяців) X 30% річних + 660 грн. пеня за прострочений кредит).

З юридичної точки зору дії банку є законними, оскільки умови і тарифи обслуговування карткового рахунку були вказані в договорі, який споживач підписав. Також в цьому ж договорі є пункт, згідно якого, якщо клієнт по закінчені договору не звернувся в банк з заявою про закриття рахунку, то такий договір вважається продовжений ще на рік, а через рік - ще на рік і т.д. З точки зору фінансової доцільності, банку вигідно заробляти гроші на довірі клієнта, адже в цьому випадку, банк нічого не втративши і нічим не ризикнувши, заробив 3000 гривень, а якщо таких клієнтів тисячі, то сума доходу банку – не маленька.

З огляду на звернення до ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг», найчастіше подібні «схеми» використовують в практиці такі банки: Приват, Укргазбанк, Укрсоцбанк. Всі банки внесено до «рейтингу недовіри» ВГО «Захисту прав споживачів фінансових послуг». 

Демчак Руслан