Безпека через демократію: Придністровська версія

Демократія як інструмент розв'язання придністровської проблеми – такою була ключова теза “семи кроків” президента Ющенка, представлених ним на саміті ГУУАМ у Кишиневі.

Детальний план української сторони обіцяно подати через три тижні, однак і оприлюднені тези викликали дискусію, зокрема, з боку президента Румунії, який висловив сумнів щодо можливості проведення демократичних виборів у Придністров'ї в принципі. Саме через скепсис Румунії сторони вирішили відкласти оприлюднення спільного документу по Придністров'ю (хоча ця країна і не входить до ГУУАМ, але, як вирішено в даному випадку, чим ширше консенсус, тим краще).

Бездоганний європейський принцип, закладений в український план, не викликає жодних сумнівів, а от технології його втілення вимагають деталізації та уточнення. Поки що в української сторони їх немає, як власне, і в інших суб'єктів процесу. Сама історія “семи кроків” нагадує детектив. За кілька днів до саміту президенту Ющенку було покладено на стіл документ, суть якого зводилась до того, що російський “меморандум Козака” 2003 року є чи не найкращим варіантом врегулювання придністровської кризи на принципах федералізації Молдови. Пропонувалось дещо вдосконалити цей план і знову покласти його на стіл переговорів. При цьому не зважалося на той факт, що “меморандум Козака” був відкинутий Кишиневом за повної підтримки Брюсселя та Вашінгтона як неприйнятний. Повторне подання такого або подібного проекту (тепер вже від помаранчевої України) стало б першим сигналом неадекватності нового зовнішньополітичного курсу Києва.

Спроби визначити авторство “ведмежої рекомендації” ведуть до апарату РНБОУ, а точніше, до підпорядкованого цій структурі Національного інституту проблем міжнародної безпеки, де опрацюванням документу займалися особи, у минулому наближені до “інтелектуального забезпечення” кампанії Віктора Януковича і відомі відверто проросійськими поглядами. Лише наполегливе втручання МЗС України, групи неурядових аналітичних центрів та преси, укупі із публічним застереженням президента Молдови щодо неприйнятності “рімейку” російського плану спричинило відмову від небезпечного для репутації України документу. Врешті було вирішено на даному етапі обмежитися декларуванням загальних принципів та підходів (ті самі “сім кроків”) і взяти паузу для опрацювання деталей.

Отже, спільним, з подачі України, підходом сторін є визнання необхідності проведення демократичних, під міжнародним контролем, виборів у Придністров'ї для формування там формально легітимної влади, котра може стати суб'єктом переговорів щодо принципів врегулювання кризи. Звідси випливає, що “уряд” Ігоря Смірнова, який жодного разу не пройшов випробування вільними демократичними виборами, таким суб'єктом вже не визнається.

Як же провести демократичні вибори в “ПМР”? Зрозуміло, що режим Смирнова піде лише на такі вибори, які гарантують нинішньому “президенту” або його наступникам пролонгацію влади, тепер вже легітимізовану міжнародними спостерігачами. Оскільки в умовах тоталітарної “ПМР” реальної політичної конкуренції, опозиції, незалежних ЗМІ в анклаві не існує, то і структур, що могли б забезпечити справжні вибори, немає. В “ПМР” існує лише одна “партія” – МГБ ПМР – нащадок радянського КДБ, що повністю контролює суспільно-політичні процеси в регіоні. Якщо буде треба, режим створить декоративну квазіопозицію, яка буде “боротися” на виборах, створюючи потрібне інформаційне тло.

Можливий спосіб забезпечити відносно вільні вибори на лівобережжі Дністра – оголошення Придністров'я тимчасовим міжнародним протекторатом під егідою ОБСЄ (або ЄС) та усунення людей Смірнова від управління електоральною машиною. Загроза повномасштабних міжнародних економічних санкцій має стати інструментом примусу тираспольського режиму до виконання вимог міжнародної спільноти. Санкції, що будуть застосовані у разі відмови, мають бути максимально повними, включаючи заборону будь-яких економічних трансакцій з суб'єктами «ПМР», за винятком життєзабезпечення і постачання гуманітарної допомоги.

Очевидно, що Україна не буде в односторонньому порядку оголошувати де-факто блокаду “ПМР”, як би цього не хотілося Кишиневу. Але вона зробить це в рамках міжнародних (легітимних!) санкцій, якщо таке рішення буде ухвалене на рівні ОБСЄ та/або ЄС. Завданням ЄС в даному випадку також буде забезпечення нейтралітету Росії.

Приводом запровадження санкцій можуть бути:

1. Встановлені факти систематичного порушення “урядом ПМР” фундаментальних прав людини, як національних, так і політичних.
2. Відмова “уряду ПМР” від проведення вільних виборів в режимі міжнародного протекторату.

Системні економічні санкції протягом кількох місяців призведуть до колапсу режиму Смирнова, що відкриє шлях до врегулювання придністровської кризи за участю нової влади Тирасполя. В іншому випадку, вибори в “ПМР” можуть стати не шляхом розв'язання кризи, а засобом легітимації існуючої там неототалітарної влади. Інформує УНІАН