Перші намети протестувальників на київському Майдані Незалежності з’явилися після оприлюднення Олександром Морозом плівок Мельниченка. Міліція неодноразово намагалася розігнати невдоволених. Акція протесту тривала майже три місяці. Апогей - події 9 березня, коли мирне покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку переросло у бійку з правоохоронцями. Головними винуватцями подій взимку 2000 – 2001 років, назвали представників УНА-УНСО.

Сучасні українські історики кажуть: акція «Україна без Кучми» - це безуспішна спроба вітчизняної опозиції використати раптово виниклий зручний випадок – касетний скандал – усунути Президента. Початок активних дій опозиції датується груднем. Форум національного порятунку з’явився лише в лютому. Січень опозиція відверто провалила. А в березні, після бійні біля пам’ятнику Шевченка, вона взяла паузу, з якої так і не змогла вийти.

9 березня 2001 року. Беркут б’є людей. Вісімнадцять учасників акції засуджено на строк від двох до чотирьох років із формулюванням «за організацію масових заворушень». Події 9 березня були предтечею Помаранчевої революції та наукою для нинішньої влади, каже один із координаторів акції Володимир Чемерис. І згадує, що вільно чи мимоволі чинний президент поставив свій автограф під сумно відомим «листом трьох».

І хоча сьогодні Віктор Андрійович запевняє, що він підписував інший документ, тоді його «віза» під заявою, де між поняттями «фашизм» і «опозиція», по суті, було поставлено знак рівності, багато в чому обумовила сумний фінал «антикучмівської кампанії».

Володимир Чемерис, співкоординатор акції «Україна без Кучми»: «Теперішня влада прийшла до влади зокрема й тому, що була «Україна без Кучми», зокрема й тому, що ті хлопці отримали певний термін ув’язнення. Я думаю, що ця справа, справа їхньої реабілітації була б першочерговою. Але з іншого боку ми повинні пам’ятати, що теперішній президент підписував заяву трьох разом із президентом Кучмою і з Іваном Плющом, теперішній один з віце-прем’єрів був представником Кучми в парламенті і закликав до введення надзвичайного стану під час України без Кучми».

На свій запит до силових структур, генпрокуратури та президента України: чому було те зіткнення, нова влада відповіді досі не дала. Хлопці із УНА-УНСО, які забезпечували силову підтримку акції і відбули своє покарання, кажуть, що не жалкують за відсидкою. Багато з них втратив родини, здоров’я, дім.

Руслан Зайченко, учасник акції «Україна без Кучми»: «Звичайно, жалію, жалію, що сім’я жила впроголодь, що діти, по великому рахунку, дитинства не мали, а за тим своїм перебуванням у в’язниці, напевно, в тому був якийсь великий смисл».

Ігор Тополя (Мазур), учасник акції «Україна без Кучми»: «Ми ж воїни. Запорізький козак не може шкодувати про те, що він пішов на Туреччину і попав там в полон. Він може шкодувати, якщо він вирвавшись з полону стане звичайним грєчкосієм. Ми маємо незавершену справу. Наша незавершена справа в тому, щоб очистити України від кучмізму».

Страсбурзький суд визнав вісімнадцять засуджених українців політичними в’язнями. Ігор Тополя впевнений: Україна теж реабілітує своїх громадян, навіть конкретний термін називає – до літа майбутнього року. До реабілітації вони ставляться прагматично. З огляду на майбутні вибори.