Володимир Дубовик: Українська влада не повнiстю використала свiй шанс

Виступаючи днями у Вашингтоні, одеський політолог Володимир Дубовик висловив погляд, що нова українська влада, маючи можливість зробити прорив у мiжнародних вiдносинах, не повнiстю використала цей шанс.

Днями в Iнституті Кеннена у Вашингтоні пройшла чергова дискусія про підсумки помаранчевої революції в Україні. Цього разу там виступив директор Центру міжнародних відносин Одеського національного університету професор Володимир Дубовик. «Міжнародна політика України після помаранчевої революції» - такою була тема його виступу. Пан Дубовик зокрема зазначив, що після революції Україна мала унікальну можливість зробити прорив у міжнародних відносинах, але, на його думку, українська влада не змогла сповна використати ці можливості. Після виступу в Iнститутi Кеннана професор Дубовик завiтав до нашої студії, де з ним розмовляла Мирослава Ґонґадзе. Пропонуємо Вам розшифровку їх розмови:

Ви говорили про ці можливості. Які можливості Україна мала – i якi вона використала і які не використала?

Ну, на жаль, перелік тих, якi вона використали, не такий уже і довгий. Його майже немає. Ті можливості, які ми все ж таки мали протягом цього останнього року, це – наблизитися до членства в НАТО, більш інтенсивним зробити наш діалог із Європейським Союзом, нарешті вирішити питання щодо вступу до Всесвітньої торгової організації. Потім, все ж таки підписати угоди про організацію зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, тобто зробити багато тих кроків, якi ми очiкували уже багато років, але цього на жаль не відбулося.

Чи вважаєте Ви, що в цьому винна лише українська влада, чи можливо все ж таки сам Захід не був готовий до такої активної зовнішньої політичної діяльності України?

Дійсно я вважаю, що провина є така певна у Заходу в тому, що ви питаєте, але все ж таки головна вина полягає в тому, що українська влада зробила багато закликів, таких, скажiмо, обіцянок щодо дуже важливих таких кроків у зовнішній політиці, але нічого не доклала до того, щоб ці обіцянки матеріалізувалися, реалiзувалися в площинi конкретної політики.

Після помаранчевої революції очікувалося, що Україна стане таким собі прикладом демократії, захисником прав людини, особливо на пострадянському просторі i в світі взагалі? Чи вдалося, на Вашу думку, виправдати ці надії?

На превеликий жаль ні, не вдалося, хоч Україна робить певнi такі речі, скажімо, створення організації, Спільноти демократичного вибору – це навiть не організація, а форум такий дискусійний, в якому Україна, як відомо, відіграє провідну роль. Це такий певний крок у цьому напрямку, бо ж дійсно відбувається така боротьба між про-демократичними i анти-демократичними, авторитарними силами на пост-радянському просторі. Тому маємо привернути увагу до того, що відбувається в структурі ГУАМ, що відбувається у цій щойно створеній Спільноті. Але все ж таки, на жаль, в самій Україні ще демократія дуже слабка. I Україна все ж таки, на жаль, не може зараз виконувати цю роль регiонального лідера саме у боротьбі за демократію.

Тобто, вона взяла на себе невластиві функції або функції, які вона не може виконати? Чи вона в принципі не повинна була говорити про свою роль лідера?

Я думаю, що Україна хотіла би відігравати більш активну роль, але все ж таки її можливості все ще є обмежені. І, до речі, саме якщо казати про співвідношення між внутрішніми процесами і зовнішньою політикою, то ми знаємо, що є багато причин для того, щоб нам бути розчарованими тим, що відбувається в країні за цей рік після помаранчевої революції. І це саме впливає на зовнішню політику.

Наскільки, на Вашу думку, ця зовнішня політика залежить від внутрішніх факторів чи від зовнішніх, і що є більшим фактором впливу?

Впливають і зовнішні і внутрішні фактори. Щодо внутрішніх факторів, то дійсно, скажiмо, стан економічних перетворень, політична лібералізація, ось ця майбутня політична реформа, яка має відбутися. Це все дуже важливо. Це реальні речі, які відбуваються в нашому суспільстві. А щодо зовнішніх факторів, то дійсно Україна - це нова держава, молода держава і слабка доки ще держава. Тому саме вона і хитається мiж тими полюсами сил – тобто, що у Вашингтонi скажуть, що у Брюсселі скажуть, що у Москві. Але ж треба навчатися тому, щоб керуватися виключно своїми власними національними інтересами, хоч і прислуховуватися до того, що кажуть сильні держави.

Особливо зараз це було видно на прикладі Росії, яка економічно практично тиснула на Україну.

Це для Росiї звичайна поведінки, на жаль. Росiя [подекуди] змінює методи впливу щодо України, а ціль лишається та, яка раніше була, тобто держати Україну у своїй сфері контролю, своїй сфері впливу. Ось, і на превеликий жаль, люди, які належать до нашого уряду, не дуже завжди професіонально чи патріотично налаштовані для того, щоби робити якийсь певний опір цьому впливу, цьому пресингу з боку Росії.

 VOAnews.com/Ukrainian