"Чи вигідно Україні створення СП "Укргаз-Енерго"?"

31 січня голова Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв заявив, що АМКУ дав дозвіл на створення спільного підприємства «Укргаз-Енерго» між НАК «Нафтогаз України» та РосУкрЕнерго.

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:

«Чи вигідно Україні створення СП «Укргаз-Енерго»?»

Олександр Рябченко (директор Інституту приватизації і управління власністю та інвестиціями):

«Я думаю, що саме підприємство для України створювати не вигідно, але помилково взагалі розглядати цю газову ситуацію через окреме питання - створення спільного підприємства між «Нафтогазом» та «РосУкрЕнерго». Ситуація вирішується не цим питанням - це лише окремий момент загальної угоди. Цей момент загальної угоди не є вигідним».

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

«Виконавчий директор компанії РосУкрЕнерго Олег Пальчиков заявив в ефірі телекомпанії НТН, що ціна 95 доларів з тисячу кубометрів газу для України є стабільною лише на перше півріччя. В подальшому вона може зазнати змін у зв’язку з можливістю збільшення ціни на газ середньоазійськими державами. Відповідно, позитивні реляції Плачкова й Івченка не дуже відповідають дійсності.

Що стосується створення нової компанії «Укргаз-Енерго», то важко говорити про позитиви або про негативи її утворення, а можна констатувати лише одне: як увесь переговорний процес із «Газпромом», так і засновники РосУкрЕнерго, а також процес формування нової компанії, приховано від очей громадськості. Газ має настільки велику ціну й несе за собою настільки великі прибутки, що ці перипетії є лише іграми російсько-українських бізнесових еліт. Чи матиме позитивне значення створення «Укргаз-Енерго», українське суспільство дізнається лише потім - на власній шкурі».

Кость Бондаренко (директор Інституту національних стратегій):

«Є дуже багато різних тлумачень. Скажімо, потрібно, щоб був прозорим сам процес: щоб позиції всіх сторін були відомими, відкритими, й тоді можна було б говорити, що це за угода, та чим вона загрожує Україні або які плюси вона дає.

Є різні трактування цієї угоди через велику кількість недомовок і замовчувань. Юлія Тимошенко, наприклад, говорить, що Україна цією угодою віддає фактично всю свою газотранспортну систему й систему газосховищ на поталу цій структурі. Плачков заявляє лише про те, що в угоді йдеться про поставки газу й ні про які інші об’єкти.

Тому, по-перше, треба надати повну інформацію щодо угоди, в першу чергу парламентарям. По-друге, потрібно з’ясувати до кінця, що це за компанія - «РосУкрЕнерго», хто до неї причетний з української сторони, кому в Україні вигідна її діяльність й чому державна структура НАК «Нафтогаз» укладає угоди із якоюсь комерційною структурою? При цьому ці угоди можуть коштувати Україні багатьох моментів і загрожувати її національній безпеці «.

Ярослав Жаліло (президент Центру антикризових досліджень):

«Давати якийсь конкретний висновок трохи передчасно. Інституціалізація цього процесу, тобто встановлення конкретної структури, на яку має вплив і російська, й українська сторона - явище позитивне. Принаймні є визначеність, якої досі не було. Зараз не можна ще сказати, чи буде це вигідно в абсолютному вимірі, але те, що це вже крок уперед, у порівнянні з тією невизначеністю, яка існувала досі».

Дмитро Видрін (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

«Я, как потребитель газа, исхожу из того, что Украине выгодна не правильная структура, а правильная цена. Поэтому, мне как потребителю не важно, кто участвует в этих переговорах, а важно, какая будет, во-первых, окончательная цена. Во-вторых, мне важно, насколько эта цена будет защищена законами и договорными обязательствами, и как долго она будет действовать в Украине».

Андрій Єрмолаєв (президент Центру соціальних досліджень «Софія»):

«Давайте почнемо з того, що для України поява цієї структури означає, в першу чергу, стабілізацію відносин з Росією в такій вузькій царині, як газове питання. Тобто, це проблема не вигоди, а зрозумілості правил гри. А ось хто зіграє по цих правилах собі в плюс, поки що питання відкрите. У ході переговорів з Росією, а вірніше з правлячою групою в Росії, виявив себе той факт, що Москва лобіює варіант формування потужного інвестора, який буде заробляти свій капітал на посередницьких операціях з Росією. Вона в цьому зацікавлена й цього добивається. Причому цей інвестор має не державне походження, а приватне.

Інші правила, на скільки я можу судити з переговорів, які велися протягом останніх місяців, не були сприйняті. Але поки що відкрите питання, по-перше, як надовго ці правила гри будуть забезпечені? Фігурує цифра 5 років, але, як на мене, є можливості прийняти ці правила гри, а вже через кілька днів їх змінити. По-друге, я не виключаю, що грамотно побудована робота з цим СП протягом найближчого часу дозволить використати його прибутки, як вигідні Україні інвестиції.

Й тут великою мірою все залежить від послідовної політики уряду, який зможе працювати використовуючи появу СП не як джерело газу за будь-яких обставин, а як структуру, яка поставляючи газ, заробляючи на цьому певний інвестиційний ресурс, буде працювати в українській економіці, й тоді, у підсумку, ці гроші будуть працювати на українську економіку.

Дуже важко давати етичні оцінки: добре чи погано, меркантильні: вигідно - не вигідно, коли вже рішення прийнято. Особисто я є прибічником того, щоб була дійсно сформована потужна структура, яка б працювала за схемою міждержавної вертикально-інтегрованої компанії, до якої можна було б залучити російський корпоративний сектор, «Газпром», Туркменістан, державну компанію й український «Нафтогаз» та створити в межах інтересів та статутних можливостей, компанію, яка, по-перше, б займалася добуванням та транспортуванням газу, а також інвестуванням у нові газові родовища отриманих коштів, а свою частку прибутків направляла б в державний сектор національних економік Росії, Туркменістану та України й була б, відповідно до цієї економічної схеми, ще одним постачальником газу до Європи.

Я гадаю, що навіть європейці сприйняли б таку схему, оскільки вони мали б справу з диверсифікацією поставок газу до Європи, де з’явилися б в тому числі українські й туркменські активи. Але це питання нового стратегування, чого я, на жаль, не бачу в уряді. По-друге, це питання серйозної роботи законодавців, оскільки зрозуміло, що питання політики «Нафтогазу» може бути вирішене лише на законодавчому рівні. По-третє, це питання стратегування енергетичної політики й енергетичних активів. Якщо, скажімо, ГТС, як на мене, - це наш ресурс, який може бути привабливим для європейських інвестицій, то, скажімо, на рівні міждержавної ініціативи ми можемо пропонувати інші активи, пов’язані з газотранспортною мережею.

Тобто, ці всі питання дискусійні, але я переконаний, що за такої схеми ми збережемо такий привабливий для інших держав варіант посередництва, але виведемо його на новий рівень. Я маю надію, що політичні сили теж працюють над подібними ініціативами. Я розглядаю нинішнє СП як вимушений тимчасовий крок. Я не політик і тому не буду давати цьому оцінок, просто говоритиму про те, як це використати, працюючи з цим, вже як з новою об’єктивною реальністю».

Центр досліджень політичних цінностей